Віктор Бобильов

             Віктор Бобильов – особистість від природи. Людина, життя  і творчий шлях якої нерозривно пов’язані з поняттям «талановитий». Звідки, з яких джерел бере він натхнення, якими коренями живиться його талант?

Віктор Володимирович Бобильов народився  6 січня  1964 року в м.  Костопіль.  Раннє дитинство минало в бабусі в старовинному містечку Степань.  Навчався в середні й школі № 5  м. Костопіль. Вищу агрономічну освіту здобуває в академії м. Ярославль (Росія).   Повернувшись на Україну, деякий час працював за спеціальністю, а з часом – землевпорядником  у Костопільському районі. З 1998 по 2010 рік очолював Мащанську сільську раду. Вільний час віддає літературній творчості, музиці, туризму.  Займається фотомистецтвом, зйомками кінофільмів.

Свої твори друкував у часописах «Нова Волинь», «Вільне слово», «Віче Костопільщини».Автор неопублікованого роману «Гіркі яблука». Написав цикл оповідань під назвою «Бригантина любові» - серед них "Світанкова зоря", "Посвячення", "Бригантина любові", «Шкільний вальс», "Спадщина", а також містичне оповідання «Наречена діда Петра». Знайомство з його творчістю відбувається і в збірці «Над Замчиськом». Звертається і до публіцистики: про історію становлення  та розвитку християнського свята «Пасха Господня», «Біблія, Біблія і нічого , крім Біблії», «Вторгнення». Хвилює доля як відомого поета і пісняра Ігоря Талькова «Я мрію повернутися з війни», так і жителя Кам’яної Гори Єніча Василя Степановича «Є ніч… з вірою в світанок». 

Віктор Володимирович – неординарна особистість, яка своєрідно відчуває, неповторно бачить  довколишній світ, розуміє важливість одвічних цінностей людського буття.Упродовж останніх років здійснює переклад на українську мову надзвичайно відомих та популярних пісень  кінця минулого століття, сам же їх інколи виконує на різних культурно-масових заходах. Таким чином дані пісні отримують нове сучасне життя в українській обробці.

                 Існує в нашім світі відома диво-казка,   

                 Колись бо кожен з нас в житті її пізнав:             

                 Для когось перша біль – це сльози, а чи ласка,                            

                 А я свою Любов Снігуронькою звав.        

 Пощастило Віктору і в особистому житті – має кохану дружину, яка розуміє і підтримує його у всіх починаннях. Вони мають троє розумних дітей.

Бригантина любові

Тут біла крига, білі дюни, білі скелі

У царстві холоду одвічного й зими.

Півроку день, півроку ніч в моїй оселі,

В якій вітрила замінили килими.

                                               І це коли?

            Коли позаду залишилось безліч кроків

            Наснаги, пошуків, мандрівок і тривог.

            Коли стогнали щогли й вітер з різних боків

            Нещасний бриг шмагав за бісових вимог.

                                               Задля чого?

Лиш для того, щоб розуміти плинність часу?

Відчути знов колючу льодяну купіль?

З минулого в майбутнє проложити трасу

І сьогодення блудного залікувати біль?

                                               Та ні ж бо, ні!

            Не передати це ні жестом, ні словами,

            Ні поглядом, ні звуком, ні гірким плачем.

            Воно в крові сидить, в мізках пече думками

            І спопеляє душу вогненим мечем.

                                              Достатньо вже…

- Шикуй команду, боцмане! Якір з дна підняти!

Втім… Мабуть зачекай. Залишмо тут його.

Всім морякам вели вітрила розправляти

І розкажи, чому я захотів цього.

                                               Всьому кінець…

             Нам більше нікуди пливти з тобою, друже.

             Остання пристань це й останній материк.

             Ми завинили перед Богом, навіть дуже,

             Тому від гніву перейшов Він вже на крик.

                                               А є за що…

За жадобу спокуси й грішного пізнання,

За всіх, кого ми в світі цього мучим.

Наш бриг засуджено в довічне існування

І людство згодом нарече його «ЛЕТЮЧИМ»…

                                  29.11.1997 р.